Тут голос трембіти лунає і синь Карпат блищить, Тут гуцул на дримбі грає і радість у серці кипить. Тут гори до тебе говорять і смуток у мить зника Мольфара тут чари діють й бувають всякі чудеса.
Настав ранок 11 червня 2011 року і рій "Ґомбочки" зібрався біля входу на головний вокзал, щоб їхати в свою першу в житті справжню мандрівку. Маленькі ґомбочки стояли біля входу з важкими рюкзачками на плечах і сонними оченятами, але з усмішками на обличчях і з бажання поринути в легенду і чар Карпат, які манили своїми вершинами і кликали трембітами. Не злякавшись, поганої погоди всі до єдиної поїхали. Сіли ми в електричку і поїхали на зустріч горам, по дорозі спали і знайомилися з новими виховниками, яким я дуже вдячна за допомогу в організації і проведення мандрівки і щиро вірю, що це наша не остання спільна подорож. Приїхавши, як здалося мені дуже швидко, до станції Верхнє Синьовидне, вирушили в дорогу з веселими піснями, криками і песиком, який до нас причепився і винюхував канапки в рюкзаках ґомбочок (його носик якраз був на рівні рюкзаків новачок).Дійшли до нашої першої зупинки джерела, попили холодної, але такої смачної і потрібної, водички, піднявшись на гору (то для новачок з рюкзаками) і зробили на горі біля хреста, де закінчується хресна дорога відкриття, пов'язавши хусточку Гафійці. Після цього з трошки більшими силами і натхненням дізнатися, які ж то чудеса бувають в горах і хто ж то такий Мольфар, помандрували до нашої хати, останні метри до якої ішли з радісними криками, що "Ми це зробили!". Перегризли канапочки, які турботливі мами дали всім ґомбочкам в рюкзаки, і поринули в справжню Гуцульщину. Почали з того, що гуцули говорять не так як ми і пробували знайти слова якими говорять гуцули, далі намагалися відтворити гуцульські глечики на пляшках. А після цього невеличкого відпочинку від довгої не легкої дороги почалося найцікавіша, напевно, теренова гра: ми шукали кусочки карти. Яка мала нас завести до Мольфара, але не так то просто виявилося, бо в Мольфарів, як і у всіх, є вороги – щезники, які перешкоджали новачкам знайти карту і забирали в них життя, які вони могли відновити тільки в Лісової мавки. Але після запеклої боротьби новачки все ж таки перемогли і склали карту на якій був позначений шлях до печери Мольфара, трошки поблукавши, ґомбочки все ж таки самі знайшли дорогу до печери в якій, пошукавши, знайшли зашифрований лист від Мольфара і не довго думаючи, потьопали в напрямку до хати, по дорозі, знаходячи, розшифровки до чудо – листа. Притьопавши додому, новачки з братчиком Степанком з великим ентузіазмом взялися розшифровувати листа, якого їм написав Мольфар. За той час сестрички приготували гамати і всі з апетитом змолотили борщик і напихали за обидві щоки макарони з салатиком. Пообідавши, новацтво поринуло в світ гуцульської музики, отримавши ройові співаники, вчили різні пісеньки пов’язані з Гуцульщиною і коломийки, а потім побігли трохи порухатися на двір і отримати сюрприз від сестрички Дзвінки. Притьопавши знову додому ми активно почали готуватися до вогнико-вечері: сестрички Дзвінка і Оленка готували вечерю, братчик Степанко розпалював вогонь, а новацтво і сестричка Алла ліпили сирних коників, які потім дарували один одному. Нарешті настала довгоочікувана вогнико-вечеря, поївши справжню гуцульську кулешу з справжнісінькою гуцульською бринзою і шкварками, ми поспівали пісеньок, які навчилися вдень, і на завершення ватри всі новачки отримали купу сюрпризів: цілу миску смаколиків (халепу) і чайочок зі збору гуцульких трав, пустивши іскру, кожна новачка пройшла доріжкою зі свічок і з теплом іскри в душі і новенькою тайстрою на шиї пішла дивитися солодкі карпатські чарівні сни. В кімнаті виховників подзвонив нестерпний будильник і зібравши всі сили, що залишилися ми все ж таки встали. А для найдорожчих ґомбочок теж був досить важкий ранок, через сильний дощ ми порухалися в кімнаті, а також збудили всіх виховників - соньків, які ніяк не хотіли виповзати з тепленьких спальників, але ми так гарно тягнулися до сонечка і так просили його вийти, що все ж таки воно потім вийшло, але не будемо забігати наперед, розкажу все попорядку. Порухалися, помилися і сіли снідати смачнючу кашку з йогуртом, після ситного сніданку вдягнули однострої і пішли до церкви в село Межиброди, дощ лив безперестанку але ми не побоялися і, вдягнувши ґумачки і дощовики, прийшли до церкви, дякуємо за священику за гарну і цікаву Літургію, а також особисто хочу подякувати кожній ґомбочці за дуже гарну поведінку і терпіння. Вернувшись, додому, трохи мокрі, але задоволені ми приступили до дуже важливого етапу пакування наших речей для поїздки до Львова, вдавалося нам то досить не погано, не враховуючи щосекундних питань: "Сестричка, а де мої….???" Коли ми поставили всі наплічники гарним рядочком, лишивши зверху тільки дощовики і хусточки ми взялися за останнє дійство на нашій мандрівці майстрування чілець (дуже дякую сестричці Оленці за допомогу в розплутуванні ниток). Після того як всі чільця були на головах новачком, раптом несподівано для дітей сестричка Дзвінка зробила збірку і сказала, що зараз всі беруть свої таборові торбинки, співники, хусточки, одягають дощовики і ґумові чоботи і через 5 хвилин буде збірка, посипалася тисяча запитань, але ніхто не збирався нічого нікому пояснювати, новачки, зрозуміши, що толку з їх запитань буде мало пішли збиратися. А через 5 хвилин справді відбулася збірка, сестричка мала в руках рулон рушників паперових, сіль і томатну пасту на що всі дружно сказали, що то наш обід. Але не так то сталося як гадалося, бо спустившись з нашої хати вниз на базу відпочинку на всіх новачок чекав приємний сюрприз: зустріч з батьками і пікнік з шашличком, печеною картопелькою і цілим столом фруктів і солодощів. Радості ґомбочок не було меж: вони стрибали батькам на шию, обнімалися, хвалилися торбинка і чільцями. Після ситного обіду і гарного спілкування з батьками, відбулася завершальна точка програми – закриття, на якому кожна новачка отримала посвідку про відбуту мандрівку і посвідку про зарахування вмілості, а також ми всі разом заспівали многая літа найстаршій учасниці нашого пікніку бабусі Злати. На цьому наша мандрівка завершилися і всі з повними міхами вражень і позитивних емоцій роз'їхалися по домівках. Мандрівка закінчилася, але спогади залишися, надіюся вони ще довго будуть бриніти своїм яскравим вогником в серцях всіх учасників мандрівки. Дуже дякую всі виховникам, які долучилися до організації і пронесли хвилю радості, тепла і запалених усмішок через цілу мандрівку, незважаючи на труднощі і погоду, також дякую всім батька, які організувалися, здружилися, і зробили дітям дуже гарний сюрприз, думаю, що і самі від цього отримали задоволення. А найголовніше дякую всі ґомбочкам, які не падали духом і зі всіх сил старалися робити все якнайкраще, я вас дуже люблю і бажаю всі гарного таборового літа!
Дякуємо сестричці Дзвінці та її друзям за таку цікаву мандрівку! Батькам і справді було дуже добре (відпочили, поспілкувалися про сучасне, згадали минуле, помріяли про майбутнє, здружилися і навіть смачно поїли :).
А виявляється, що й дітям було цікаво... Про що дізналися з цієї статті та емоційних уривчастих дитячих розповідей :). Так тримати! А ми будемо допомагати.
